Від Чорткова до Парижа. Художник Александр Блондер - Культура - журнал - ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ
Логотип журналу

Меню сайту

Новини
Новини журналу [27]
Актуальне інтерв'ю [12]
Українські новини [10]
Чортківські новини [134]
Політика [26]
Святкування [19]
Різне [42]
ВІДЕО [11]
Культура [42]
Духовність [37]
Критика. Рецензії. Огляди [33]
Літературні четверги [21]
Книжкова полиця [5]
Зустрічі [1]
Хрещення Афганом [14]
Краєзнавство [6]
Пишемо "Книгу пам'яті" [11]
В гостях у "Золотої Пекторалі" [0]

НОМЕРИ ЖУРНАЛУ






Пошук

Головна » Статті » Культура

Від Чорткова до Парижа. Художник Александр Блондер
                                                          Художник Александр Блондер родом з Чорткова


   Чортків дав світові у минулому столітті трьох видатних художників Якова Гніздовського, Леопольда Левицького і Александра Блондера. Якщо про перших двох чортківчани ще щось, хоч краєм вуха чули, то прізвище Александра Блондера їм невідоме зовсім. А він єдиний із трьох перечислених митців є уродженцем нашого міста. Ще в 2009 році у Франції широкого відзачалось 100-ліття від дня його народження. Навіть виставка робіт художника під назвою «Від Чорткова до Парижа» відбулась у місті Гавр, про це у своєму листі повідомляв мер Гавру, мосьє Антоні Рафенат.  Ця експозиція була однією із низки заходів, приурочених до 100-річчя від дня народження Александра Блондера, нашого земляка, чортківчанина, ві­домого художника-авангардиста, який народився у Чорткові 29 травня 1909 року.

    Може ця публікація спонукає Чортківську владу, бодай, на рівні районного центру до організації урочистого святкування чергового ювілею художника наступного року. У 2014 році у світі загалом, а в Франції зокрема, буде відзначатися 105-річчя з дня народження відомого митця.


Володимир Погорецький.

                                                                      Від Чорткова до Парижа                 

Хоча на першій батьківщині ім'я худож­ника майже забуте, у Франції до ювілею було відк­рито дві великі ретроспективні виставки: у Се­ті та Каркасоні. Вийшла друком прекрасно ілюстрована книжка досліджень творчості Блондера, впорядкована його сином Марком. Виставка у Гаврі - третя за рік... Скільки їх загалом було у Франції за роки - невідомо. Натомість достеменно відомо, що в Україні - жодної... Це лише малесенький штрих до картинки, яка ілюструє наше наближення до європейського культурного простору...

Справді, Саша Блондер народився та провів свої юнацькі роки у Чорткові. Він нав­чався архітектурі у паризькій Національній ви­щій школі мистецтв, а живопису - у краків­ській Академії мистецтв. Еміграція до Франції врятувала його від долі тисяч в'язнів Чортківського гетта. Проте у роки нацистської окупації Франції наш земляк був активним учасником руху Опору. З мотивів конспірації у 1942 році він змінює прізвище на «Андре Блондель». Врешті-решт псевдо «Блондель» зявляється і на його художніх роботах. Творчу діяльність Блондера у 1949 році перервала йо­го несподівана смерть у Парижі.

Тут принагідно варто згадати, що наше місто подарувало світові аж трьох видатних майстрів образотворчого мистецтва: Якова Гніздовського, Леопольда Левицького та згаданого Александра Блондера. Життєвий та творчий шлях кожного з них був різним. Єдиними були джерела, з яких вони усе життя черпали нат­хнення - природа і люди рідного краю.

Гніздовський народився у Пилипчому, але ж навчався він в українській гімназії Чор­ткова. Після навчання у Варшаві та Загребі у 1949 році емігрував до Штатів. Тут власне він і прославив рідний край, як видатний живописць, графік, різбяр, скульльптор. Його спад­щина складає сотні картин. У свій час дві його картини – «Зимовий пейзаж» і «Соняшник» прикрашали кабінет президента США Джона Кеннеді в Білому домі.

Леопольд Левицький народився у Бурдяківцях, але дитячі та юнацькі роки провів у Чорткові, тут закінчив польську гімназію імені Юліуша Словацького. Отже, лише Блондер з нашої славної трійці - вже "стовідсотковий чортківчанин": тут народився, став гімназис­том, після закінчення гімназії разом із своїм другом Левицьким навчався у Парижі. Згодом Леопольд Левицький повернувся до Чорткова, деякий час - після отого «золотого вересня 1939 року» навіть очолював у Чорткові міську раду. Проте він був передусім художником. Тодішній владі потрібні були інші чиновники... В останні роки життя створив велику серію карпатських картин, зокрема «День навчання». Є у нього цикл картин, присвячених великому Григорію Сковороді. Левицький був багатоліт­нім авторитетним старійшиною серед львів­ських колег-художників. Мав звання Заслуже­ного діяча мистецтв УРСР.

Так от, вулиця Гніздовського у Чорткові є, тоді як пам’ять двох інших майстрів живопису поки що ніяк не увічнено. Чому б не назвати нові сквери та вулиці їхніми іменами?      Недостатньо зберігається у місті пам'ять про історичні події. Добрий виняток пам’ятний знак на честь скасування панщини. Тоді як нічим не позначено місце ані славне місце Чортківської офензиви, ані скорботне - Чортківського гетто... Але то вже інша велика тема...

 

                                                                                     Повернення Блондера

   27 травня виповниться 104 роки від дня народження Александра Блондера, відомого художника-авангардиста. Мусимо визнати, що нині його ім’я мало що скаже навіть мистецтвознавцю. І то прикро: й тому, що у Європі Саша Блондер здобув свого часу неабияке визнання, і тому, що він народився та провів свої юнацькі роки у нашому краї, а саме – у Чорткові Тернопільської області.

   Чортків перед Першою світовою війною, як і більшість інших міст та містечок галіційської провінції, був мультинаціональним. Більше половини його мешканців складали євреї. Середовище єврейського штетла було доволі замкненим, традиційно визначальним впродовж багатьох років тут був вплив хасидизму. Як відомо, провінційний Чортків на той час був резиденцією відомих на цілу Східну Європу хасидських цадиків. Ситуація почала змінюватися на початку ХХ століття, коли серед євреїв виокремився прошарок інтелігенції та прихильників ідеології «Гаскали» (інтеграції у загальноєвропейський культурний контекст та просвітництва). У колі цих людей найпрестижнішим стало отримання якісної освіти.

   Про дитинство та юнацькі роки майбутнього художника відомо небагато. Знаємо, що він народився у сім’ї небагатого чортківського купця у 1909 році. Але приміром, відсутні відомості про те, де почав навчатися Блондер. Скоріш за все, систематичному навчанню перешкодила безперервна смуга воєн 1914 - 1920 років. У повоєнні роки він міг вчитися у приватній «Школі гандльовій», до котрої переважно віддавали у науку своїх дітей місцеві комерсанти, або у польській гімназії. Не знаємо ми також, під чиєю опікою Шайє Блондер зробив власні перші кроки у малярстві. Чи може він виявився талановитим самоуком? Втім відомо, що захоплення малюванням прийшло ще у рідному місті, де Блондер був лідером місцевого мистецького гуртка. Збереглося його фото на пленері - компанія панянок та юнаків з картонами в руках на мить завмерла на тлі гір у долині Серету...

   У 1930 році батьки спромоглися направити обдарованого юнака на навчання до Парижу - він мав би студіювати архітектуру у Національній вищій школі мистецтв. Але престижний фах архітектора вочевидь не привабив юного художника. Натомість виразний вплив на його мистецькі вподобання справила творчість Шагала, Сутіна, Модільяні, Боннара та інших майстрів художнього авангарду тих років. Тож карєру архітектора було полишено. У 1932-1934 роках Саша Блондер вже навчається живопису у краківській Академії мистецтв під керівництвом професорів Теодора Аксентовича, Владислава Яроцького та Фридеріка Павтша. У Кракові ж він став одним із засновників мистецьких об’єднань «Живі» та «Краківська група», учасником гучних виставок цих спілок. У тридцяті роки Блондер спільно з «Краківською групою» виставляється у Львові та Кракові, організовує персональну виставку у варшавському салоні Генріка Котерби.

   Не можна не згадати, що у цей період свого життя Блондер відверто підтримував ліві політичні сили, зокрема, належав до молодіжної соціалістичної спілки «Життя». Власне оті симпатії до «червоних» певною мірою й спричинили його виключення із Спілки польських артистів-пластиків ("ZZPAP") у 1937 році.

   Можливо, востаннє художник відвідав у родинному місті свого батька та брата у 1935 році. Тут ним був написаний портрет двоюрідної сестри Флоренс Лібріх, про що та згодом згадала у книзі своїх мемуарів «Хтось спостерігає за мною». Повертатися до рідного Чорткова Блондер не став, адже на той час він вже мав певне визнання та власну паризьку студію. У 1937 році він остаточно переїздить до Парижу. Це рішення врешті-решт і дало йому можливість уникнути трагічної долі 13 тисяч євреїв, що у 1942-1943 роках пройшли через м’ясорубку чортківського гетто.

   У роки нацистської окупації Франції наш земляк був активним учасником руху Опору. Чи то з мотивів конспірації, чи то остаточно усвідомивши себе французьким громадянином, але з 1942 року він почав підписувати власні роботи мистецьким псевдо «Андре Блондель».

   У 1943-1944 роках Блондер-Блондель працював професором ліцею у Каркасоні. З 1945 року мешкав переважно у Парижі, часто подорожуючи південними провінціями Франції (Тулуза, Каркасон, Сет).

   Творчу діяльність художника у 1949 році перервала його несподівана смерть у Парижі. Тут його й поховано.

   Більшість ранніх робіт Блондера скоріш за все втрачені у роки війни. Натомість картини польського та французького періодів його творчості не раз виставлялися у Франції, зокрема у престижному паризькому «Осінньому салоні». Постійна експозиція його живопису та графіки 30-40-х років зберігається у музеї Поля Валері, що і місті Сет, а також - у краківському та вроцлавському національних музеях.

   Хоча на першій і другій батьківщині художника його ім’я та творчість майже забуті, у Франції до 100-річного ювілею відкрито дві великі ретроспективні виставки: у Сеті та Каркасоні. Відтак начебто хтось із цього приводу може повторити услід за геніальним Стусом: «Ти повернувся, але край не верне».

   Проглядаючи інформацію про Блондера, котру нині можна віднайти у всезнаючому «світовому павутинні», можна скласти деяку уяву про його світогляд, про теми та образи, що хвилювати художника у період його самостійної творчості.

   На життєвому шляху Блондера-Блонделя чи не постійно простежується його нонконформізм, пошук новизни, намагання вийти за рамки звичного: будь то хасидизм, традиційні уявлення про життєвий успіх, або ж ідеології. Очевидна легкість, з якою хлопчина з подільського штетла входив до нового середовища, чимдалі, тим більше усвідомлюючи себе громадянином Європи - чи то у великому місті, чи то у іншомовному світі - свідчила водночас і про природні риси характеру, і про органічну приналежність тодішньої Галичини до європейського культурного грона. Попри всю окремішність та провінційність цього світу, нині втраченого...

   Та хоча чортківський штетл залишився у далекому незворотному минулому - чортківський штетл не полишав душі художника.

   Звісно, Блондер не міг розшукати хоч би сліди своїх близьких у тій «рідній чужині», що на той час існувала вже по інший бік залізної завіси. Скоріш за все, його родина загинула у роки нацистської окупації. В тім, як з’ясовується, згадана тут двоюрідна сестра художника все своє життя вважала і його загиблим у Голокості.

   На перший погляд, Блондер у своїй творчості не торкався ані ідилії давнього єврейського світу, ані трагедії війни. Натомість у зламі рук, і у зморшках облич, і у тривозі поглядів його сучасників чи не з кожного полотна дивиться на нас доля людей, що у муках віднаходять можливості якось жити у цьому світі: після Освенціма і Белза. Живемо і ми, нинішні - на отій праведній землі, де серед іншого ще й досі мовчать сотні забутих гетто, і тисячі отих зарослих будяками «окописьк» та ям у «чорних лісах»...

   На полотнах Блондера-Блонделя - снується плетиво вуличок Кракова та Закопане, бринить тремтливе світло Парижу та французького півдня... Доволі багато портретів сучасників. Лише часом серед них з‘являється спогад про родинне місто. Але ви не побачите на них ані величної вежі домініканського костелу, що вінчає Чортків, ані пишноти синагоги Раббі Фрідмана, ані мальовничих подільських крайобразів... Переважно то мотиви місцевих божниць, або тихі дворики та вулички на Старому Чорткові. Аскетизм тих полотен лише підкреслює шляхетну убогість стін та дахів, на яких спочиває тепле світло і тінь. От проглядає стомлена травневим сонцем гілка бузку, а подалі - сива спина вигнанецьких пагорбів, що тихо охороняють цей вічний спокій, це паралельне життя: спогадів і людей...

 Олександр Степаненко. 

                                        

           

Категорія: Культура | Додав: zolpek (11.03.2013)
Переглядів: 996 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Зробити безкоштовний сайт з uCoz
Всього коментарів: 1
Ім`я *:
Email:
Код *:
Літ-на світлиця

Тернопільські news

Реєстрація

ПЕРЕВОД

Погода

Міні-чат
200

Наша кнопка








Головний редактор журналу "ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ" – Володимир Погорецький. тел.(097)28 85 035;

Copyright © 2013. ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ. При використанні матеріалів сайту посилання на сайт є обов'язковим